Як реабілітують тварин в притулку для диких тварин Наталії Попової?
Серед мальовничої природи поблизу Києва знаходиться надзвичайне місце – притулок для диких тварин, що став першою домівкою для найрізноманітніших видів. Тут можна побачити африканських левів, величезних тигрів, оленів, єнотів, ведмедів та лисиць. В притулку надають допомогу та реабілітують тварин, які постраждали від діяльності та жорстокого поводження з ними людей. Також тут допомагають хворим та травмованим тваринам. Особливістю притулку є те, що це – тимчасова домівка, адже після лікування відбувається пошук та передача тварини в інші реабілітаційні центри світу та країни. У це не просто повірити, але вся робота тримається на плечах всього лише однієї людини. Чого варта така допомога, як відшукати домівку для хижаків та який шлях проходить тварина у пошуку кращого життя? На ці питання дала відповідь власниця, і єдина опора тутешніх тварин, засновниця Міжнародного благодійного фонду диких тварин Наталія Попова.
Пані Наталіє, розкажіть, будь ласка, про притулок детальніше.
Вся навколишня територія – це кінно-спортивний клуб «Магнат», що виник ще у 1999 році. На цій же території знаходиться і наш притулок для диких тварин.
Тут лікують, надають допомогу, реабілітують. Також ми займаємось пошуком центрів для диких тварин, заповідників, які потім приймають від нас хижаків уже на постійне проживання.
Опинившись в цьому неймовірному місці, одразу виникає відчуття, що такою ж незвичною є і історія його виникнення. Пані Наталіє, як виник притулок?
Три роки тому до мене звернулася компанія «Ursa Major», яка займається протидією жорстокому поводженню з тваринами. Вони просили врятувати левицю, яка на той момент знаходилась у вкрай важкому стані. У неї був зламаний хребет, через що вона була майже паралізованою, виснаженою і жила у маленькому вольєрі просто на бетоні, на вулиці. Спершу намагалися домовитись із зоопарками чи іншими центрами, але через настільки важкий стан левиці всі нам відмовляли. Спершу мені обіцяли, що якщо я візьму на себе зобов'язання щодо тварини, то компанія допоможе побудувати вольєр. Насправді ж, коли мені показали левицю, я зрозуміла, що ще два дні і рятувати буде запізно. Всього лише за одну ніч ми збудували вольєр. Мені допомогли знайомі, яких я долучила. І вже наступного ранку я забрала тварину.
Чи вдалось вилікувати левицю?
Левиця Яна одна з двох тварин, що мешкають тут постійно. Зазвичай притулок – це лише тимчасова домівка на період лікування та підготовки документів. Ми намагаємось після лікування знайти хороший реабілітаційний центр або заповідник та передати тварину туди. Для Яни ж притулок – це її дім. Зараз її стан значно кращий. Якщо на початку вона була майже повністю нерухома, то зараз передня частина тіла рухається, з задніми лапами досі є проблеми. Згодом для неї було побудовано великий та просторий вольєр. Щоправда, Яна тепер має можливість пересуватись, але не має мотивації, адже вони дуже розумні і хитрі істоти!
Тобто, вона розуміє, що ви так чи інакше принесете їжу і тому надає перевагу чекати, а не шукати їжу?
Саме так. Вона просто знає, що все одно принесу їй їжу і чекає лежачи. Я намагалась її привчити, змусити підійти до їжі. Але мене вистачить чекати 12 годин, а потім я все одно не витримую і несу їй їжу.
Але чи допомагала організація «Ursa Major», як вони обіцяли?
Ні, на жаль. Ані вольєром, ані їжею для тварини. Своєю машиною я забрала тварину, за мій кошт відбувалось і лікування, я ж і домовилась із власником Щоправда, коли я забирала левицю, то приїхали з телебачення, весь процес знімали на камеру.
Тобто, фактично притулок виник з моменту, коли ви вирішили взяти опіку над Яною. Але все одно, як за одну ніч можливо прийняти таке доленосне рішення та ще й побудувати вольєр?
Насправді, рішення я прийняла дуже швидко. І це було рішення допомогти тварині. Було розуміння, що якщо тварина потребує допомоги, я маю знайти рішення.

Звичайно, це було все надзвичайно коштовно: і послуги ветеринара, і подальше лікування і харчування. Але найважчим фінансовим ударом був, звичайно, вольєр. Тому з метою пошуку допомоги я створила сторінку в соціальній мережі Facebook. Люди почали допомагати, але ще більше почалось нових звернень щодо тварин, які потребують допомоги. Люди почали писати, що там в критичному стані ще один лев, тут потребують допомоги тигри, а ще десь необхідно врятувати ведмедя, якому планують зробити евтаназію. От так і виник притулок, дзвінків і звернень було і буде нескінченно багато.
Важко вкладається в голові той факт, що за якісь миті ви вирішили взяти на себе таку відповідальність. Мова не про собаку чи кошеня, це великий і небезпечний хижак, до того ж, важко хворий. Як так вийшло, що ви наважились на це? Ви якось були раніше пов'язані з тваринами?
Так, з тваринами я пов'язана все своє життя. З дитинства постійно вигодовувала пташенят, кошенят, яких мені приносили. Пам'ятаю, що їх було до п'ятнадцяти одночасно. Якийсь час я співпрацювала з Київським зоопарком, а після цього періоду дізналась, що у Львові існує кінно-спортивна база. Оскільки сама я львів'янка, то я пішла туди. Чому саме коні? Не тому що я їх більше люблю, а через те, що ця діяльність давала можливість реалізувати себе в роботі з тваринами. На той момент я не бачила якихось інших можливостей реалізації себе, та одночасно роботи з тваринами. Я не уявляю свого життя без тварин.
Чи знали ви як потрібно лікувати, реабілітувати левів, який їхній природний раціон? Адже раніше з левами ви не працювали? Чи було вам страшно?
Звичайно ж, про левів на той час я не знала нічого. Я за освітою економіст, якоїсь спеціалізованої освіти в напрямку тварин я не маю. Тому коли до мене потрапляє тварина, перш за все, я шукаю необхідну інформацію, консультуюсь з фахівцями, зоологами, лікарями, дізнаюсь якомога більше. Тому якщо певний вид потрапляє вперше – я ніколи про нього нічого не знаю достеменно, і лише починаю дуже оперативно вишукувати необхідну інформацію. Я взагалі думаю, що багато помилок люди допускають просто через незнання. Не перевірили десь інформацію, не дізнались природний раціон харчування чи особливості – і нашкодили. Тому тут дуже важливо постійно розвиватись, шукати інформацію, перевіряти, консультуватись. Тому про кожну тварину дізнаюсь, коли мені привозять конкретний вид.
У вас, напевне, є коло фахівців, з якими ви постійно співпрацюєте?
Спочатку не було, згодом так, такі люди з'явились.
Як до вас потрапляють тварини зазвичай?
У більшості випадків – це KARG (прим. ред. — Kyiv Animal Rescue Group; Команда порятунку тварин Києва). Це те, що стосується тварин нашої природної фауни. Крім них також UAnimals – від них, зазвичай, хижаки, такі як леви чи тигри. Але крім цих організацій бувають і інші, які займаються питаннями порятунку. Телефонують з проханнями допомогти з тваринами, яких рятують з поганих умов. Але ви ж зрозумійте, що одна справа – рятувати, а потім зовсім інша лікувати, реабілітувати та шукати, куди передати цю тварину. Ось таких організацій дуже мало, практично немає.
Який шлях проходять ваші підопічні після безпосереднього лікування?
Є тварини, яких можна вилікувати, реабілітувати та випустити в дику природу. Це, звичайно, оптимально. Але якщо це неможливо, скажімо, якщо це великий хижак, то ми шукаємо інший реабілітаційний центр, заповідник, який погоджується взяти тварину. Найчастіше це міжнародні центри. Наприклад, шість наших левів зараз в Африці, два ведмеді в Румунії. Єнотів ми передавали у Фельдман-Екопарк. Головне те, що ми шукаємо максимально хороші умови для тварин. Адже в кожного ми вкладаємо душу. Звичайно хочемо, аби далі тварина жила в комфортних умовах.
Як відбувається процес передачі тварини, з чого все починається та як оформлювати документи?
Оформлення документів — це складний процес. Тварини, що до нас потрапляють, не мають жодних документів. Ні тих, що підтверджували б їхнє походження, ні ветеринарних — жодних. Це все необхідно готувати.
Як на законодавчому рівні відбувається процес?
Процес підготовки документів може тривати шість-вісім місяців. Коли ми навчилися з досвіду, то спробували готувати документи одразу, уже паралельно з лікуванням. Раніше було як: прооперували, вилікували, реабілітували впродовж року, і потім почали шукати центр, а потім ще вісім місяців готували документи. Загалом виходить близько двох років. Тому зараз ми для левенят пробуємо паралельно з лікуванням шукати центр і готувати необхідні документи.
Які етапи передачі тварин у нові притулки, який алгоритм?
Треба зауважити, що подібні дії можуть робити лише спеціалізовані організації, приватні особи на це права взагалі не мають. Тож за це в принципі може взятись лише організація на зразок нашої, яка має право на таку діяльність. Якщо це тварина, яка підпадає під дію Міжнародної конвенції про захист природи, то необхідний дозвіл Міністерства екології як країни, що передає тварину, так і країни, що її приймає. Ці сторони між собою вже домовляються та роблять спільний документ. Звичайно, що на тому етапі, коли міністерство дає дозвіл, у тварини вже мають бути документи, щеплення, ветеринарний сертифікат тощо. Без цього, звичайно, дозволу не буде. Ще одна проблема – перевізник. Дуже мало організацій, які мали би ліцензії на транспортування тварин і умови для цього. В Україні, наприклад, такого перевізника немає жодного. Є в Польщі, в інших країнах.
Де ви знаходите перевізника?
Зазвичай, наша сторона готує документи, чекає дозвіл від Міністерства, а перевізника шукає сторона, яка приймає.
Чи можливо, що на етапі оформлення документів щось не вийде і тварину не вдасться передати?
Ні, такого не було. Це неможливо для мене, бо якщо щось не виходить, я шукаю рішення і я його знайду.
Чи слідкуєте ви за долями тих підопічних, яких передаєте до інших центрів?
Звичайно! Мені надсилають фото, відео, онлайн-трансляції робимо. Але я спокійна за них, бо ми віддаємо в ті центри чи заповідники, які мають хорошу репутацію.
Виходить, що невід'ємною та вагомою частиною вашої діяльності є постійне транспортування тварин через кордон. Ви знаєте все про цей процес. На вашу думку, чому відбувається так багато випадків контрабанди? Проблема в м'якому законодавстві чи чомусь іншому?
Справа не в законодавстві. Тут все дуже просто — законодавством заборонено незаконне перевезення. Інше ж питання, що це вирішують гроші та хабарі. Я взагалі би не сказала, що є якісь проблеми в законодавстві щодо цього питання. А от як обмежити випадки незаконного перевезення — це вже людський фактор. Питання до митників, поліції, словом, до тих, хто це дозволяє. Без належних дозволів та документів перевезти тварин неможливо.
Скільки тварин зараз у вас знаходиться?
Близько сорока. Та це ж динаміка, сьогодні радієш, що когось випускаєш і тут же дзвінок – хтось новенький. Буває, що тричі на день приїжджають.
Скільки із цих сорока живуть у вас постійно?
Двоє. Левиця Яна та ще один паралізований ведмідь. Решта тварин або на лікуванні ще, або в очікуванні документів, або ми ще не знайшли для них заповідник.
Які тварини до вас потрапляють? Чи були екзотичні?
Ті, які постійно потрапляють – це тигри, леви, коні, лисиці, єноти, єнотовидні собаки, лелеки, білки. Хоча в птахах я не знавець, там окрема специфіка, але, буває, привозять і птахів. Якщо взагалі ніде їх подіти, то я можу прийняти птаха. Крім тих, яких привозить KARG, більшість тварин — конфісковані. Це приватні господарства, ресторани, контрабанда. До того ж, притулок є ліцензійним складом аеропорту Бориспіль. Якщо там когось конфіскують, то тварина йде сюди до рішення суду. Зауважу, що до процесу конфіскації я відношення не маю. Я лише та сторона, яка приймає. Є ж організації, які саме конфіскацією та цією боротьбою займаються. А коли вже я приймаю тварину, то ті організації частіше за все потім вже не беруть участі в долі тварини. Рідко коли так трапляється, що вони далі допомагають. Але це моя відповідальність. Коли я беру тварину, я розумію що так може бути, і я не відмовлю тварині, яка потребує допомоги.

Щодо того, як потрапляють тварини. Були кумедні випадки.
Був уже вересень, якщо не жовтень. Повідомили про новонароджену білку. Я подумала, що навряд, останніх білок я випустила ще півтора місяці тому, але якщо люди кажуть, що білка, то ймовірно, так і є? Я дістала знову молоко, яким потрібно вигодовувати новонароджених тварин. Відкриваю коробку, а там...явно не новонароджена істота. І тим більше – це не білка. Це взагалі для мене невідомий звір. На годиннику була 23.00, але ж із твариною я маю щось робити, вона може не вижити до ранку! Довелось перепрошувати і шукати допомоги в знавців посеред ночі. Виявилось, що ця істота — горішникова соня, червонокнижна тварина!

Ще був випадок. Зателефонували з KARGу і повідомили, що привезуть когось дуже неочікуваного, новенького, кого ніколи раніше не було. Звісно я була в передчутті, адже вони привозили усю фауну. Сказали вони мені лише одне, що в тварини або черепно-мозкова травма або отруєння. Знаєте кого вони привезли? Це був пацюк! Ну, я їм сказала, що з ним після лікування робити – хай самі думають, куди його випускати та що з ним робити.
До речі, щодо випуску, зазвичай ви самі випускаєте після реабілітації?
Звертаюсь до KARGу, якщо це вони і привезли. Вони ж знають, де взяли конкретну тварину. До того ж, я не маю помічників або волонтерів, не завжди є час. Якщо ми передаємо когось як білок, борсуків чи бобрів в Беремицьке, наприклад, вони самі за ними їдуть. Тут треба ще розуміти, що коли тварина на лікуванні – це одні вольєри. А під час реабілітації вольєри потрібні зовсім інші. Необхідні інші умови, не мала клітка, а спеціальний реабілітаційний, адаптаційний вольєр. Потрібно ж навчити тварину як добувати їжу, як готуватись до зими, кого слід остерігатись. В Беремицькому такі умови є – тому то ми і передаємо їм вже на реабілітацію. І далі випускають вже вони. Ну от їжаків я випускаю самостійно, дуже люблю цей процес.
Не раз ви згадуєте, що часом вигодовуєте новонароджених тварин. Існує думка, що таких особин не можливо повернути до дикої природи. Яка ваша думка щодо цього? Можливо чи ні?
Звичайно, найліпше якщо тварина росте з матір'ю. Ніхто так не здатен навчити, як мати. Але шанси є. Є спеціальні методики, наприклад, в Беремицьому так вчать. Суть методики в тому, що в вольєрі з такими білками, які на реабілітації, є одна-дві диких білки. Ця дика особина може навчити інших. Крім того, також випускають групами, по одинці вони не виживуть, якщо ж випускати групами — це значно підвищує їхні шанси.
У вас дуже різноманітні тварини, кожен вид має свої особливості, свій режим природного життя. Як вам одній вдається забезпечувати їх?
Найважчий час — весна, навесні я починаю дуже втомлюватись. У цей час багато малюків, їх необхідно вигодовувати, і це дуже важко. Кожні дві години їх потрібно годувати. Це треба приготувати, нагріти. Не так як з великим левом, йому можна раз на добу. Малих дуже часто доводиться годувати.

Хочу окремо сказати, що взагалі-то цей рік видався надзвичайно дивним. Щось відбувається з кліматом. Нещодавно принесли зайченя мале, а воно в цей час не мало народитись, не сезон вже зараз. Або ще був випадок, що повідомили про вагітну оленицю. Але в цей час не мало би так бути. Сезон наче розтягнувся в часі.
Який у вас режим дня?
Цілодобовий. В періоди таких вигодовувань сплю по півтори-дві години. Це навесні так. В інші сезони може таке бути, якщо нічого термінового, то до п'яти годин поспіль вдається поспати.
Чи не думали про допомогу?
Чому ж не думала? Я мрію про неї. Але це дуже важко та небезпечно, це ж хижаки, та і в такому режимі працювати мало охочих буде.
А як щодо зимового часу, чи ускладнюється життя?
Загалом все залишається так само. Наприклад, мій ведмідь не впадає в зимовий сон, бо знає, що його годуватимуть. Адже ведмеді впадають у зимову сплячу через те, що розуміють, що їжу знайти важко. А мій знає, що його будуть годувати, тому не спить. Взимку важче в якому сенсі? От є леви, для них наші зими та наш клімат не є природним. Тому на зиму у кожному вольєрі стоїть інфрачервона лампа, а це близько чотирьох тисяч гривень електроенергії на місяць. Зимою важче ще й через те, що потрібно зберігати температуру їжі. М'ясо має бути 38-39 градусів. Вольєри знаходяться далеко, і тому щось треба вигадувати, як донести їжу, аби вона не охолола. Я от придумала носити в теплій воді. А це фізично важче.
Де вам вдається брати ресурс на таку постійну виснажливу працю поза межею людських можливостей?
Іноді я думаю про це, коли, наприклад, даю інтерв'ю...Не знаю. Але, знаєте, випускати тварину в природу — це дуже великий сплеск адреналіну. Кожне врятоване життя — щастя та результат.
Чи доводилося вам зіштовхуватись з критикою?
Періодично буває, звісно. Та я не реагую на таке, так себе виховала, що мене не зачіпає. Розумієте, люди різні, і це теж є нормальним та природним.
А чи відносите ви себе до зоозахисників?
Враховуючи, що в це поняття вкладати. Чи готова я ходити на мітинги та щось відвойовувати — то ні. Якщо ж, чи допоможу я — то так. Я відношу себе до людей, які діють.
Зараз є масова мода на екзотів, люди утримують таких тварин як домашніх улюбленців. На вашу думку, якими для тварин є наслідки цього явища?
У цьому випадку страждають обидві сторони. І люди, і тварини. Я займаюсь психологією тварин вже понад 30 років. Є люди, які здатні усвідомити те, що тварина страждає. А є люди, які цього бачити не хочуть і не усвідомлюють. Це так само працює з тваринами, якби ми спробували приміряти подібну ситуацію на людину. Уявіть, що людину тримають в клітці. У неї є смачна їжа, добрий наглядач, але немає волі. Людина ж буде страждати неодмінно. Так само і тварина. Не дарма кажуть, що скільки вовка не годуй, а він в ліс буде дивитись. Це дуже просто: для диких тварин їхній дім — це дика природа.
Що би ви хотіли донести до людей?
Я би хотіла донести те, що нам варто поважати природу. Не лише тварин, а все те, що навколо. Ми маємо опікуватись природою, перейматись за екологію, думати про майбутнє і не знищувати довкілля. Наприклад, коли я була змушена зрубати тополю, то я посадила десять інших дерев. Якби так робив кожен, було б простіше. Я б хотіла, аби люди більше замислювались про ресурси природи і дбайливіше до них ставились. Бо всі ці наслідки клімату — це закономірні явища. Я не хочу зараз узагальнити, є різні люди. Але загалом для планети в цілому — це негативні явища. Катаклізми природні — це наслідки ставлення до природи самих людей. Тут це закономірно, мабуть ми заслуговуємо на це. Адже люди лише вирубують дерева, експлуатують Землю. Ті самі тварини — вони живуть на відміну від нас екологічно. І нам слід прагнути сталого розвитку і дбайливого ставлення.