БІЛА СКЕЛЯ
Серед дикої природи в перемісті Києва знайшли свій дім ведмеді, які настраждались в житті від людей. Кожен з них має свою вкрай важку історію життя, та всіх їх об'єднав притулок для ведмедів «Біла скеля». Дбайливими руками власниками притулку дають ведмедям другий шанс на життя. Їх лікують, реабілітують та створюють гідні умови для життя, але яким буде життя підопічних після років в неволі? Якою є ціна байдужості людини до тварин? Про наслідки споживацького ставлення людей до диких тварин, про життя ведмедів в притулку ми поговорили з кандидаткою біологічних наук, співвласницею ведмежого притулку «Біла Скеля» Мариною Шквирею.
Пані Марино, розкажіть детальніше про Центр, яка його ідея, місія, мета?
Ведмежий притулок «Біла Скеля» існує з 2012 року. Перші вісім років ми мешкали в Житомирській області, тепер переїхали до Київської. Це – центр реабілітації у якого конкретна мета – врятувати та реабілітувати ведмедів, що постраждали внаслідок людської експлуатації: цирки, звіринці, цькувальні станції тощо. Ми прагнемо показати реальну картину того, які наслідки експлуатації тварин, розказати історії ведмедів, підвищити рівень свідомого ставлення до дикої природи.
Однак окрім безпосередньо реабілітації, ми також працюємо і в таких напрямках як зміна законодавства, аби сприяти позитивним змінам в цьому полі та розробка стандартів сфери реабілітації.

Наша мрія – стати хабом компетентності, поширювати міжнародні стандарти, впроваджувати напрацювання подібних центрів та кращі практики. Це все для того, аби тварини утримувались лише з адекватною природоохоронною метою, такою як племінні програми в зоологічних парках, порятунок популяції виду в дикій природі або реабілітація. В перспективі це дозволить зменшити рівень експлуатації тварин.
Марина Шквиря, співвласниця притулку "Біла скеля"
Скільки ведмедів у притулку?
Зараз у нас сім ведмедів. Переважно це бурі, є одна тянь-шанська ведмедиця – рідкісний підвид бурого, вони знаходяться на грані вимирання, а також гімалайська азіатська ведмедиця.
Можна забрати ведмедя з клітки, але щоб забрати клітку з ведмедя
може знадобитись все життя
Як відбувається порятунок ведмедя?
Можуть бути різні сценарії. Частіше добровільно, однак бувало і через суд чи тиск активістів. Ведмедя кладуть під анестезію для ветеринарного огляду, вакцинують, чіпують, вантажать до транспортного засобу. Далі привозять до притулку, де і починається процес адаптації. Спершу тварина потрапляє до карантинного боксу, там є змога прийти до тями, звикнути, відійти від дороги. Потім вже відбувається поступовий вихід до великого вольєра. На цьому етапі може знадобитись багато часу, бо можна забрати ведмедя з клітки, але щоб забрати клітку з ведмедя може знадобитись все життя.
Кожен з ваших підопічних має свою сумну історію, але врешті всі вони опинились під вашою опікою. Яким був їх шлях?
Рятуємо багато, в кожному притулку зараз знаходяться ведмеді яких ми свого часу визволили з неволі. Але якщо говорити саме про нашу сімку, то їх долі такі:

Михасик. Це наш перший підопічний, він типовий ресторанний ведмідь. Тобто, його завели для розваги відвідувачів закладу і він «служив» сезон. Далі перебував в металевій клітці, де повністю втратив цікавість до життя й впав в апатію. Не дивно, адже в таких умовах тварина позбавлена необхідних елементів середовища: води, барлогу, ґрунту.

Зазвичай ми приїжджаємо та домовляємось з власниками, іноді може бути і судовий процес і тиск активістів. У випадку Михасика вдалось домовитись і його віддали добровільно. До речі, вихід до великого вольєра у нього зайняв понад тиждень.

Минув рік і ми врятували Сина з Любою. Вони циркові. Тепер Люба та Михасик – друзі, нам вдалось соціалізувати їх. Михасик стерилізований, у них дуже приязні стосунки. Ця парочка разом бавиться, гуляє, спить в барлозі.

Сина живе сам, він великий дорослий самець і це непросто його соціалізувати. Він мав величезні проблеми зі шлунково-кишковим трактом, зором, зубами серцево-судинною системою.
Ведмедиця Люба та ведмідь Михасик живуть разом, їх вдалось соціалізувати.
Передостанньою було врятовано Чаду, тянь-шанську ведмедицю. Двадцять років вона працювала в Національному цирку України, після чого кілька років по звіринцях, і врешті решт, оселилась у нас. Чада все життя провела в цирку, тепер майже сліпа, практично немає зубів, нам довелось видалити більшість. Та вдалось покращити рівень її життя та підтримувати на тому рівні, аби усунути біль і дискомфорт, забезпечити мінімальні потреби тварини. Цікавою особливістю характеру є те, що Чада вважає себе головною, як бабуся біля під'їзду, прагне всіх виховувати.

ЇЇ сусідка – Мальвіна. Гімалайська чорна ведмедиця, вона приїхала до нас у 2020 році з сумнозвісного звіринцю в Покровську. Два роки тривав судовий процес. Мальвіна провела свої 5 років в транспортній клітці і тому їй дуже важко адаптуватись. Для неї все нове та вперше, трава, вода, це важка адаптація. Але ми сподіваємось, що в неї все вийде, бо в неї молодий вік.

Зовсім нещодавно ми врятували 5-ть ведмежат. Ще місяць-два і їх би позбулись. Ведмежата – це витратний матеріал, який заводять для фотосесій на сезон. Так роблять з тигренятами, левенятами, лемурами, ніхто не планує потім будувати вольєри за мільйони і утримувати їх там наступні 30 років. Трьох малих ми передали до партнерів з якими постійно співпрацюємо – притулок Домажир під Львовом. Ми постійно з ними співпрацюємо і впевнені в їх високих європейських стандартах. Ми з ними спільно розробляємо раціони, програми реабілітації. Тож, троє поїхали до них, а двійко Папай і Аска залишається у нас. Ми збираємо кошти, щоб побудувати їм більший вольєр, як іншим підопічним. Ще маємо час, бо вони малі. Це діти.
Аска та Папай ще ведмежата. Попри те, що їх врятували ще дітьми і контакт з людьми був мінімальним, цим ведмедям доведеться решту свого життя жити в притулку, їх вже не можна випустити в дику природу.
Скільки років взагалі дитинча має провести з матір'ю в умовах дикої природи?
Два-три роки. Звичайно, вилучення – надзвичайний стрес і невиправна травма. На цьому етапі життя їм потрібна материнська фігура, ми зараз з ними постійно спілкуємось. Надалі є методики за допомогою яких такий контакт закінчується, і їх буде переведено до більших вольєрів. Поки що ж постійний контроль раціону, зважування, ветеринарний огляд. Задача – виростити їх максимально спокійними та адекватними аби вони могли прожити своє життя.
Чи є можливість визволити з експлуатації ведмедя, якщо про такого стає відомо?
В неволі, в поганих умовах знаходяться близько 200 ведмедів. Активісти постійно повідомляють про таких, в 90% ситуацій нам і так вже відомо про них. Але ж не можна забрати всіх в один момент. Поки панує експлуатація тварин, дозволено утримувати хижаків в приватних осіб, розмножувати з метою отримання прибутку, ніяких притулків не вистачить. Через це один з векторів нашої роботи – зміна законодавства.
Законодавство є слабкою ланкою, адже, як ви кажете, воно занадто м'яке і дозволяє без особливих проблем утримувати хижаків мало не кожному охочому. Які загалом є проблеми законодавства в цій сфері?
Законодавство дійсно м'яке. Можна утримувати дику і навіть червонокнижну тварину, без жодних дозволів розмножувати, продавати чи експлуатувати. Наприклад наші ведмежати народились наче б то в законних умовах, але не нормально коли ведмедів в неволі розмножують без жодних обмежень і не в рамках племінних програм для порятунку виду, без врахування планування розмноження, контрацепції. Фактично просто заради розваги: сезон використати, заробити, а потім ще й продати. Однак, з 2010 року нам вдалось досягти позитивних змін і надалі ми продовжуємо працювати в цьому напрямку.
Що змінилось в законодавстві за останні 10 років? Яких саме змін вам вдалось досягти?
У 2015 році заборонили цькування мисливських собак на ведмедя. Це не означає що не існує підпільної діяльності, але офіційно для своєї собаки не можна в диплом поставити цю галочку. Фактично сфера знищена. Однак цькування є в сусідній Російській Федерації та Білорусі, там процес більш контрольований, та все одно як явище існує.

Минулого року нашими зусиллями змінено стандарти утримання великих хижаків в напіввільних умовах, а саме: в кілька разів збільшились площу мінімальних вольєрів для диких тварин (рисі, вовки, леви, ведмеді тощо), прописано конкретні вимоги до вольєрів. Якщо раніше визначених норм не було, то зараз це наявність природних матеріалів, характеристики водойму, раціон тощо.
Минулого року було змінено стандарти утримання великих хижаків в напіввільних умовах, а саме: в кілька разів збільшились площу мінімальних вольєрів, прописано вимоги до вольєрів: наявність природних матеріалів, характеристики водойму, раціон.
Прописали Положення про реабілітаційний центр, аби кожна людина з коробкою яка розмножує тигрів не називала себе реабілітаційним центром. Зараз в Положенні прописані конкретні активності, що дозволено і які є заборони: торгівля, фотографування з дитинчатами, розмноження. Є навіть стандарти безпеки та утримання.

Зараз, допомагаючи іншим організаціям, що займаються активізмом подали до Верховної Ради законопроєкт щодо заборони використання тварин в цирках, сподіваємось експлуатація в контактних зоопарках та звіринцях припиниться.
Яким, на вашу думку, має бути баланс державного втручання, приватних організацій та активістів?
Законодавство є, і воно не таке погане. В нас вже багато чого прописано в Законі Про Охорону природи, Про ветеринарну медицину. Але все це не працює без прямої заборони. Звичайно треба дуже обмежити утримання в приватних осіб. Мається на увазі фізичні особи. Бо реабілітаційні центри та зоопарки можуть бути приватними, і це загальна світова практика. Держава не може утримувати притулки. Ці кошти з бюджету не є пріоритетними, тому в принципі все правильно. Нехай держава виділяє кошти на природоохоронну галузь, а зоозахист має бути за громадськістю. Але мають бути юридичні особи, стандарти, аби сама організація саме себе контролювала. Наразі в Україні крім нас та притулку Домажир більше ніхто серед притулків для великих хижаків наразі не дотримується чітких європейських стандартів.
Якими є наслідки для ведмедя в результаті жорстокої експлуатації та споживацького ставлення?
Абсолютно всі ведмеді глибоко травмовані. Не лише ведмеді, звичайно. Треба розуміти, як би нам не здавалось, що ми любимо тварин, але ми просто не можемо забезпечити ті потреби, які вимагає еволюція. Не має значення яке це покоління в неволі, де він народився. Ведмідь – це ведмідь. Йому потрібно ходити, плавати, шкрябати, ламати, спілкуватись з іншими представниками виду, і не завжди мирно, що також природно і нормально. І жоден цирк, ресторан не здатні цього забезпечити.

Щодо наслідків. Зазвичай мова про патологічні зміни поведінки, такі як стереотипія. Яка іноді може бути самодеструктивна, від мінімальних стереотипних повторень рухів до деструктивних, коли тварина висмикує шерсть, гризе лапу, б'ється об решітку. Окрім поведінкових змін і фізичні проблеми, такі як поганий зір, травмовані та ослаблені суглоби, розлади шлунково-кишкового тракту, хворі зуби та алкоголізм.
Ведмедиця Чада. Вона все життя провела в цирку, тепер майже сліпа, практично немає зубів.
Навіщо ведмедям дають алкоголь?
Поширена практика в цирках та ресторанах. Таким чином тварина стає більш толерантною і залежною. Можна простіше змусити виконати трюк, зайти в клітку, вийти на арену. Просто ця істота має свої добові ритми, вони активні вранці та ввечері. І от під час вистави його виганяють на манеж, де яскраве світло, звичайно це шок, стрес. Проте ж якщо ведмідь алкоголік, ще й з поганим зором, шанси успішно спрацювати значно підвищуються. Тут як, бурі небезпечніші, а відтак працюють поки молоді. Зате тянь-шанських та гімалайський можуть експлуатувати все життя.
Великі хижаки приречені доживати своє життя у хоспісі, не маючи жодного шансу на повернення до дикої природи
Після таких фізичних і психологічних травм, чи мають ведмеді шанс на реабілітацію та повернення до дикої природи?
Великі хижаки, не лише ведмеді, не мають жодного шансу на повернення до дикої природи. Не можливо повернути на волю навіть ту особину, що мінімально контактувала з людьми. Ця методика надзвичайно складна, низькоефективна і несе величезні ризики і для дикої природи, і для самої тварини і для людей, що живуть поруч. Такі програми небезпечні та не проводяться в густонаселених країнах як Україна.

Тварини не росли з матір'ю, вони не знають як шукати їжу, полювати, конкурувати. Джерело їжі для них – людина, вони асоціюють її з людиною. Тому опинившись на волі, такий ведмідь стовідсотково зазнає поразки конкуруючи з диким побратимом, або потрапить під автомобіль, піде по їжу до людей. Звичайно, це врешті решт завершиться тим, що його вб'ють, а разом з ним під прицілом опиняться і представники дикої популяції.

Крім того, існує ще одна проблема. Генетика таких тварин не є чистою, зазвичай це суміш багатьох популяцій та підвидів. Тоді як важливо зберігати генофонд.
Іншими словами, невимовна жорстокість ситуації в тому, що навіть в притулку вони мають єдиний шлях...
Так, фактично це хоспіс. Звичайно, їх реабілітують, адаптують і створюють максимально природні, комфортні умови в яких тварини мають можливість гідно прожити залишок свого життя. Але вірно, навіть вилучені зовсім малі ведмежата вже більше ніколи не матимуть шансу на життя в дикій природі.
Індустрія розваг, такі явища як цирк, ресторани й фотозони призводять до невиліковних хвороб та назавжди травмованих доль. Як щодо зоопарків?
Варто розрізняти поняття. Словом «зоопарк» в Україні називають все. Насправді, зоопарк – це наукова природоохоронна установа, яка займається порятунком видів. Там працюють над репродуктологією, розробкою раціонів, спостереженням за поведінкою, реінтродукцією видів. А от якщо це просто клітки, де людям показують тварин за гроші – це звіринець. Пересічній людині важко розуміти різницю. Але треба розуміти вектор. Якщо навіть зараз зоопарк немає супер сучасних вольєрів, але він в Асоціації Європейських зоопарків, працює над науковими дослідженнями, то щось можна і пробачити, згодом це надолужиться і умови стануть кращими. Але якщо клітки гарні, а метою є комерція – це лише підживлює колесо експлуатації та торгівлі.
Аска та Папай
Ми вже багато говорили про максимально комфортні умови та адаптацію травмованої фізично та психологічно тварини. Якими методами реабілітують ведмедів, як відбувається адаптація?
Для того аби навчити ведмедя бути ведмедем, необхідно щоб зникли негативні чинники: перестали бити, наказувати виконувати циркові трюки. І звичайно, утримувати в адекватних умовах. У 80% це просто вольєр, який влаштований з дотриманням потрібних для виду умов. Тварина має мати можливість робити вибір: куди піти, що робити зараз, спати або рити ґрунт, коли охолоджуватись у воді, а коли спілкуватись з іншими. Вибір повертає їм сприйняття себе як диких тварин.

Звичайно, постійна ветеринарія та нагляд. Кожні кілька років анестезія та огляд. Робимо УЗД, рентген, аналізи крові, кошторисна стоматологія.
Говорячи про максимально наближені до природних умови, чи зберігаються сезонні ритми ведмедів, такі як зимовий сон? Скільки взагалі він триває?
Залежить від клімату, ведмідь спить не через холод, просто сніг закриває можливість пошуку їжі. Останні роки теплі зими, тому під новий рік в Карпатах можна побачити свіжі ведмежі сліди. А десь на Алясці період зимового сну може сягати 8 місяців. Наші ведмеді в притулку сплять від кількох тижнів до місяця або двох. І це мистецтво змусити їх спати, бо вони знають, що з голоду не помруть. Тому ми намагаємось забезпечити природні ритми та цикли. Навесні годуємо більше, бо втрачається 30% ваги, влітку вони більш активні, в дикій природі і конкурентніші, а восени настає гіперфагія, нажирування. Кількість їжі зростає до 20-25 кг на добу. Звичайно недешево, адже це горіхи, фрукти, овочі, ягоди, морська риба, сухий корм та домішки.
Іноді всі ми трошки ведмеді, які взимку також схильні до набору ваги та подовженого сну
До речі, тропічні види пішли ще далі, і сплять не лише взимку, а і під час спеки! А загалом, от такі основні опорні точки за якими йде шлях реабілітації. Підсумовуючи, ми забезпечимо гідне життя, фактично це і є реабілітація.
Але напевне все одно є фактори, що впливають на успішність реабілітації, не кожен центр може похвалитись досягненнями в цьому полі, ви з цим справляєтесь.
Щоб вона була успішною та можливою потрібні кілька складових.

Перш за все – безпека. Це хижак. Для них потрібні вартісні вольєри з високими стандартами безпеки. Ми багато досліджуємо хижаків в дикій природі та працюємо з зоологічними парками, реабілітаційними центрами і точно знаємо яким має бути вольєр. Наша команда своїми руками будувала їх. Ми впевнені в тому що робимо, але за цим стоять роки компетенцій, наукових ступенів і стажувань. Ведмідь – небезпечний хижак, і тому пріоритет – це безпека людей навколо.
Кіпер годує ведмежат
По-друге – навчання. Необхідно навчити персонал, дати розуміння природної поведінки тварини. Ми не маємо прямого контакту з ведмедями, не змушуємо їх виходити до відвідувачів, обираємо максимально природний спосіб годування. До прикладу, двічі на день їжу ховають, і ведмідь впродовж дня ходить шукає її. Бо мозок має розв'язувати когнітивні задачі, напружуватись. Якщо забезпечити це, в них підвищується самооцінка і з'являється контроль над власним життям.

Також впроваджуємо ветеринарні тренінги. Вчимо показувати живіт, лапи зуби, оскільки анестезія несе ризики.

Ну і це усталений графік роботи: огляд конструкції, ремонтні роботи, прослідкувати аби була вода в басейні, замінити воду, розрахувати раціон, підібрати його з ветеринаром.

Ми співпрацюємо з Інституту ветеринарії дикої природи та зоопарків ім. Лейбніца в Берліні. Це найвищий рівень в Європі. Однак і в Україні є чудові хірурги, анестезіологи, спеціалісти з ортопедії та стоматології.
Скільки людей потрібно аби безперебійно забезпечувати процес?
Наразі постійного персоналу вісім осіб. Ми з чоловіком, бухгалтер, кілька людей з Фонду «Збережи дикість» та два кіпери.
Кіпер – людина яка працює безпосередньо з ведмедями і забезпечує технологічний процес обслуговування, що полягає в перевірці конструкцій, годівлі, сортуванню кормів відповідно до розроблених зоологами раціонів, ведення записів, моніторинг та оцінка змін поведінки.

Не існує спеціалізованих шкіл для кіперів, тому власники притулку самостійно навчають персонал. Головною рисою кіпера є повага до тварини, здатність суворо дотримуватись правил безпеки, поділяти цінності Центру.
Ви згадували про освіту та наукові ступені, яку освіту маєте, яку необхідно мати?
Ми зоологи, мій чоловік Єгор паразитолог, а моя спеціалізація екологія і поведінка хижаків. Маємо ступінь кандидатів біологічних наук, багато років в наукових проєктах: дослідження поведінки диких тварин, дослідження сигнального поля, дослідження проблем раціону, розмноження, розробка методик та рекомендацій щодо управління популяцій на європейському рівні, розробка стандартів конструкцій.

Мало просто отримати освіту. Дуже швидко людина дістається своєї стелі в освіті, а це неправильно. Необхідне постійне вдосконалення знань, обмін досвідом з міжнародними колегами, конференції тощо. Тому, власне, наша мета – розвивати хаб компетенцій.
Марина Шквиря, кандидат біологічних наук, співвласниця ведмежого притулку "Біла скеля"
Якщо взяти сферу реабілітації, яка ситуація в Україні в порівнянні зі світом?
В порівнянні з Європою ми дуже відстаємо. Особливо в законодавчому плані. Закони якщо і є, то вони дозволяють широке трактування та відсутність контролю, плюс корумпованість. Як наслідок, знижується контроль над сферою утримання диких тварин. На відміну від Європи у нас прогалина в ліцензуванні подібних центрів. Ми з колегами розробили Положення про реабілітаційні центри, виписали критерії і Міністерство його затвердило. Але в Україні важко домогтись того, щоб система працювала і контролювалась.

Та водночас співставляючи зі США та Азією, ми знаходимось значно вище. В Штатах багато хижаків утримуються в приватних осіб і експлуатуються в шоу, показах. В Азії використовують для добування жовчі, при цьому нарікаючи тварину на жахливі страждання та життя.
За які кошти існує Центр?
Це благодійна організація. За нами не стоять капітали, гранти чи іноземні фонди. Ми віримо в ідею колективної відповідальності громадян, які розуміють, що спільними зусиллями можливо змінити ситуацію в країні на краще. Спершу створили Центр за свої особисті кошти і внески друзів. Влізли в борги, це наша авантюра, адже у нас капіталів і бізнесу не було. Ми ризикнули і зробили ставку на те що благодійність розвивається. І це спрацювало. Люди проєкт оцінили і стали допомагати, слідкувати та підтримувати. Кошти благодійників переводяться на офіційний рахунок, ми прозорі та легальні.
А чи центр відкритий для відвідувачів? Це могло б також бути джерелом надходжень та підтримки?
В Житомирській області вхід був вільним. Зараз ми робимо вхід платним, але проводимо екскурсії з гідом. Ми поступились кількістю відвідувачів заради спокою.
Яка ситуація з ведмедями в дикій природі в Україні?
Останній і єдиний масштабний облік, який був в Україні, ми здійснювали з інститутом Зоології, Київським Зоопарком та Міністерством навколишнього середовища. Їздили місцями де живуть дикі популяції ведмедів: Карпати, Полісся. Нарахували трошки більше ніж триста. Питання не в кількості ведмедів в Україні. А в тому, скільки ведмедів ми можемо дозволити. У нас немає умов для життя. Надзвичайно високий рівень індустріалізації місць їх природного існування: розбудова доріг, туристичної інфраструктури, сільського господарства, вирубка лісів, промисловість, туризм. Це позбавляє шансів на збільшення популяції. Буде добре, якщо ці триста зберегти.
Що б ви хотіли донести до людей?
Природу і тварин не потрібно любити в нашому людському уявленні про це. Їм не потрібна наша любов та жалість. Їм потрібна наша повага, дистанція, те, що ми можемо дати – можливість просто існувати.