Інтерв'ю Юлія Овчинникова
Опіка над тваринами в Україні тримається на плечах волонтерів та зоозахисників. Разом з небайдужими активістами та власниками притулків для тварин народна депутатка Верховної Ради України Юлія Овчинникова ставить перед собою місію гуманізувати українське суспільство. В інтерв'ю для "Дикого дикого міста" пані Юлія розповідає про особливості захисту тварин в Україні на законодавчому рівні. Ми дізнаємось про проблеми щодо захисту тварин та перспективи України на шляху до гуманізації та більш толерантного ставлення до тварин.
Пані Юліє, Ви є кандидаткою біологічних наук, однак вирішили пов'язати свою професійну діяльність із законодавчою сферою. Що Вас до цього підштовхнуло?
До роботи у Верховній Раді я виконувала обов'язки декана біологічного факультету Донецького національного університету імені Василя Стуса у Вінниці. Я народилася у Донецькій області, але війна на сході розділила життя мільйонів людей на "до" та "після". Розпочався новий життєвий етап, з'явилися нові сенси та пріоритети. З 2014 року я працювала з молоддю в університеті та у громадській організації, яку я створила ще 2011 року. Тоді стало зрозуміло, що наше екологічне законодавство потребує радикальних змін, оновлення, реформ та модернізації, зокрема щодо формування екологічної культури та екоосвіти. Це основа, на якому формується суспільне розуміння та сприйняття змін у довкіллі.
Чи могли б Ви охарактеризувати, якою є Ваша місія на цій посаді?
Моя місія — гуманізувати та екологізувати суспільство якісними законами, дієвими нормативними актами, проєктами та ініціативами спрямованими на захист довкілля, порядною роботою та, звичайно, особистим прикладом.
Окреслюючи проблеми щодо захисту тварин в Україні, які основні напрямки Ви б виокремили? Що є найбільш дискусійним?
Проблем багато, адже спеціальний Закон про захист тварин від жорстокого поводження був прийнятий в Україні лише у 2006 році. Поки що ми лиш на початковому етапі законодавчого захисту тварин. На жаль, за законом тварини є речами і не мають жодних прав, крім природних.

Найбільш кричущою є ситуація із сільськогосподарськими тваринами, а також з тими, яких використовують для експериментів та як макети для тренування майбутніх ветеринарних лікарів. Ці питання є найбільш дискусійними, адже сільськогосподарських тварин вирощують не лише для отримання молока чи яєць, а й м'яса. Тобто тварину рано чи пізно вб'ють. Проте в цивілізованих країнах вже дійшли до розуміння того, що незважаючи на призначення, тваринам потрібно забезпечити життя без страждань. Утім, на жаль, поки що чинне законодавство України цього не забезпечує.

Якщо говорити про завдання на майбутнє, то ним є також відмова від використання тварин в експериментальних дослідженнях. Адже з розвитком новітніх технологій ми маємо можливість відмовитися від тестувань на тваринах та застосовувати альтернативні методи: культивувати клітин in vitro (прим. ред. — in vitro – це техніка виконання експерименту чи інших маніпуляцій у пробірці, або, більш загально, у контрольованому середовищі поза живим організмом) та здійснювати комп'ютерне моделювання in silico. (прим. ред. — in silico - комп'ютерне моделювання експерименту). Те ж саме можна сказати про проведення тренувань з хірургічного втручання майбутніх ветеринарів у вишах. У цих умовах коротке життя тварин складається з нескінченного болю від регулярних хірургічних операцій.
А на горизонті законодавчого поля, яка взагалі в Україні ситуація у контексті захисту тварин? Чи можна говорити про позитивну динаміку за останні 5-10 років?
Як я вже зазначила, перший Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» було прийнято 15 років тому (у 2006 році). За цей час, звісно, відбулося вдосконалення законодавства. Наприклад, стало заборонено утримувати дельфінів без природної морської води, заборонено використовувати браконьєрські знаряддя для полювання, заборонено використовувати фосфід цинку, підвищено рівень адміністративної та кримінальної відповідальності за жорстоке поводження з тваринами тощо.

Окремо варто згадати про законопроект 2351 прийнятий влітку цього року. На цей законопроект зоозахисники очікували багато років, адже він вводить революційні норми для захисту тварин. Наприклад, забороняє масову евтаназію безпритульних тварин, забороняє виготовлення фуа-гра, забороняє фотопослуги з дикими тваринами, вводить кримінальну відповідальність за жорстоке поводження з тваринами з 14 років тощо.
На Вашу думку, у якому напрямку щодо зоозахисту варто рухатись Україні та чий міжнародний досвід варто наслідувати?
Нам варто переймати досвід цивілізованих країн, в яких права тварин закріплені законодавчо, існує інститут "адвокатів тварин". Це країни, як-от Німеччина, Великобританія, Франція, Туреччина та інші.

Щодо реформ можу сказати, що вони потрібні. Враховуючи те, як розвивається зоозахисний рух та яку підтримку він має серед депутатів, то так, перспективи є і реформи рано чи пізно відбудуться. Зокрема однією з важливих реформ є введення обов'язкової ідентифікації та реєстрації домашніх та диких тварин.
Процес прийняття того чи іншого закону достатньо складний. Поясніть, будь ласка, хто ініціює та бере участь у розробці й лобіюванні закону?
Шлях законопроекту дуже довгий і тернистий. Законопроект найчастіше розробляють зоозахисники, екологи, зоологи, юристи. Далі його реєструють народні депутати, він проходить оцінку безлічі комітетів Верховної ради України, головного науково-експертного управління, юридичного управління. Далі відбуваєтьсся розгляд у профільному комітеті, голосування у першому читанні, усі охочі депутати надають правки, відбувається підготовка законопроекту між першим і другим читанням з врахуванням (або не врахуванням) правок депутатів. Далі друге читання.

У випадку із вищезгаданим 2351 було ще й повторне друге читання. Це означало отримання нових правок від депутатів, їх опрацювання і підготовка законопроекту до повторного другого читання й урешті-решт – отримання висновку головного юридичного управління. Вже після прийняття законопроекту Верховною Радою України, законопроект направляється на підпис Президенту України, який дає доручення Кабінету Міністрів України зібрати з профільних Міністерств висновки та рекомендації щодо законопроекту. На підставі них Президент України або підписує законопроект, або ж ветує його. За процедурою подолання вето Президента законопроект повертається до Верховної Ради України, яка має право враховувати або не враховувати пропозиції Президента України до закону і прийняти його знову. В разі неврахування пропозицій Президента України, законопроект має набрати не менш як дві третини голосів від конституційного складу ВРУ.
Водночас серед активістів та зоозахисників є думка, що в Україні не так погане законодавство в сфері захисту тварин, як проблема з механізмом його виконання. Яка Ваша думка з цього приводу?
Так, справді, певне законодавство вже сформоване, але є проблема з механізмом його виконання. Потрібно навчати працівників поліції, органів місцевого самоврядуванн та комунальних підприємств, які займаються питаннями регулювання сфери поводження з тваринами.
Яким має бути рівень втручання держави в процеси зоозахисту, допомоги та порятунку тварин? Чи має, скажімо, держава утримувати притулки, служби порятунку тварин тощо? Чи правильно те, що ці служби утримуються за рахунок благодійних внесків?
Багато сфер тримаються на плечах волонтерів: допомога армії, допомога дітям і людям літнього віку, допомога тваринам. Утім волонтери – це люди, які жертвуючи вільним часом і грошима своєї сім'ї вирішують проблеми, які повинна вирішувати держава. Сьогодні волонтери мають можливість допомагати, а завтра такої можливості може й не бути. Водночас держава — це сталий інститут, який не тільки керує суспільством, а й має певні обов'язки перед ним. Сфера поводження з тваринами безпосередньо пересікається з соціальною сферою, адже тварини – це невід'ємна частина життя людей. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Формуючи владу, державні та місцеві бюджет, волонтери і не байдужі до тварин люди сподіваються на те, що держава і органи місцевого самоврядування не перекладатимуть свої обов'язки на плечі волонтерів.

За законом саме державні органи і органи місцевого самоврядування повинні опікуватися сферою поводження з тваринами. А волонтери готові їм всіляко допомагати і долучатися до створення притулків для тварин, участі в місцевих програмах тощо, беручи на себе частину роботи.
Наостанок, що б Ви хотіли донести нашим читачам?
Наше ставлення до найменш захищених: дітей, людей літнього віку та тварин є показником цивілізованості суспільства. Ставаймо більш цивілізованими і завжди допомагаймо тим, хто цього потребує.