Крила птаха
Ми знаходимось в «Центрі реабілітації дикої природи «Крила птаха» в місті Буча. Дбайливими руками тут кують другий шанс на життя травмованим тваринам та птахам. Після лікування та реабілітації на пацієнтів чекає нове життя на волі, серед дикої природи. Як не припуститись помилок допомагаючи тваринам, та як бажання допомогти може обернутись фатальною помилкою, ми поспілкувалися з очільницею Центру, реабілітологом дикої природи пані Марією Микитюк.
Який шлях проходить підопічний тут, в центрі?
Все починається з телефонної консультації. Це досить таки емоційна розмова. Людина описує ситуацію. Я приймаю рішення чи потрібне втручання. Якщо тварина або птах не має видимих ушкоджень, то втручатись не варто. Якщо ж без допомоги не обійтись, то пацієнта привозять в центр. В першу чергу на нього чекає ветеринарний огляд. Далі розробляється план лікування. Це дуже цікавий та відповідальний етап. Адже ветеринар, що розробив алгоритм лікування, бачить пацієнта дуже короткий проміжок часу. Реабілітолог же спостерігає процес відновлення в динаміці, щоденно. Це дає можливість накопичити досвід і постійно вдосконалювати методики. Вважаю це критерієм, який безпосередньо впливає на відсоток успішно реабілітованих тварин чи птахів.
Марія Микитюк та її підопічний
Тоді як вже на першому етапі визначити чи потрібна допомога?
Загальні правила такі: якщо тварина не поранена, не травмована, немає явних ознак паніки, хвороби, то чіпати не варто. Це треба усвідомити: тварина здорова? – не втручайтесь. Людей спантеличує той факт, що в місті можна побачити диких тварин. Але це нормально. Якщо ви не знаєте механізмів природи, великий ризик нашкодити. От ситуація: знайшли болотну черепаху. Нехай навіть розуміють, що черепаха дійсно болотна, проте її знайдено в полі. З метою порятунку цю нещасну істоту відносять до водойми. А тепер уявіть, тварина три дні повзла з водойму в поле, бо має відкласти там яйця, бо зараз у неї період розмноження. Нарешті вона дісталась місця призначення, а людина віднесла її назад. Все, вже другий раз тварина не подужає дорогу, як наслідок – кладка пропала.
Людина вилучає птаха чи тварину з природи, бо їй здається, що необхідна допомога. Але дуже поширені випадки, коли допомога взагалі не потрібна
Але коли людина бачить дитинча, а поруч немає матері, виникає стійке відчуття, що тут потрібне втручання. І можливо, мати десь дійсно загинула. Однак, якщо вилучити дитину, мати може не прийняти її. Де ця тонка грань?
Це навіть не про грань. Все насправді дуже просто: що є в дикій природі, має там і залишатись. Є природний відбір, люди це важко сприймають. Їм здається, що обов'язково треба рятувати, бо як же так! Але є виводок дроздів, скажімо, шість пташенят. Половина піде на корм іншим птахам, аби ті вигодували своїх пташенят і це нормально та правильно. З десяти зайченят половина виживе, а друга нагодує інших тварин. Людям це важко сприйняти, їм хочеться врятувати всіх. У світі тварин все працює інакше. Не втручання в 90% краща допомога.
Хто найчастіше потрапляє до вас?
Привозять весь біотоп сезону Київської області. Найчастіше це – синантропні ендемічні види голубів. Літній період значно цікавіший, бо трапляються також і нові види, наприклад, мігруючі птахи з інших країн. Бувають також лисиці, їжаки, зайці, змії. За всі роки існування центру я не знайшла сама жодного птаха. Часом до нас направляє Команда порятунку тварин міста Києва, іноді ж люди просто самі привозять. Вже зараз багато хто нас знає, а відтак і рекомендує.
Синантропні види – види, існування яких пов'язане з діяльністю людини
Пані Маріє, розкажіть, будь ласка, детальніше про Центр. Яка його ідея, місія та задачі?
Основною ідеєю є надання ветеринарних послуг, реабілітація після травм та хвороб, розліт та випуск в дику природу птахів. Окрім птахів до нас потрапляють і представники тваринного світу дикої природи, такі як їжаки, білки, лиси тощо. Тих птахів, яких не можемо вилікувати і випустити в дику природу, ми залишаємо з нами в притулку, під постійним ветеринарним наглядом.
Тобто, центр працює і як притулок?
Так. Від початку притулок не планувався, ми зосереджувались на лікуванні та реабілітації з метою повернення до природи. Однак, трапляються випадки, коли це неможливо. Коли каліцтво не сумісне з поверненням на волю. Таку пташку не можна ні передати в треті руки, ні випустити. Тому за сумісництвом центр реабілітації став також і притулком. Але зауважу, що в першу чергу, це саме реабілітаційний центр.
Постійні мешканці притулку: лелека Пєтя та качка Утя
Як виникла ідея створення такого центру? Розкажіть його історію.
Я з дитинства мріяла опанувати фах орнітолога, тому рішення не спонтанне, а виважене. Споглядання, спостереження, на які згодом наклалась література, освіта, досвід. В якийсь момент виникло відчуття, що в нас є достатньо знань та досвіду аби втілити це.

Хтось обирає в подорожах відвідати музеї та пам'ятні місця, моя ж родина надасть перевагу заповідникам, горам, болотам та лісам. Я можу піти з чоловіком та дітьми в гори заради того, аби побачити там рідкісного птаха, якого в дикій природі ще не зустрічала.

Підсумовуючи, можна сказати що моя мрія дитинства стала на фундамент освіти, знань і досвіду та втілилась в життя.
До речі, щодо освіти, яка потрібна спеціалізована освіта у вашій справі та чи достатньо просто палкого бажання?
Звичайно, потрібна освіта, підготовка та досвід. Інакше можна лише нашкодити. Я маю освіту за напрямом екологія, і зараз також вчусь на ветеринара. Освіта – обов'язкова вимога. Профільна, ветеринарна.
З лікуванням більш менш зрозуміло та звично, але як саме відбувається реабілітація?
Після лікування птах відправляється в вольєр. Якийсь час за ним все ще пильно наглядаємо. Але на цьому етапі птах вже адаптується, набирається сил, тренується літати. Далі я вже вирішую чи готовий птах до життя на волі. Якщо так, то відбувається випуск.
Звучить як дійсно подія на кшталт шкільного випускного! Як це насправді відбувається? Адже різні птахи природно живуть в різних умовах та мають відмінні сезонні чи добові ритми.
Птах випускається лише в його ендемічний біотоп. Тобто випуск планується обов'язково з дотриманням всіх нюансів та особливостей. Якщо це качка, то в ми не випустимо її в полі, якщо ж сокіл, то його якраз випускаємо в полі. Якщо сова, її випустять вночі. Одним словом, кожен випускний ретельно готується, враховуються всі особливості.
Кіпер – людина яка працює безпосередньо з ведмедями і забезпечує технологічний процес обслуговування, що полягає в перевірці конструкцій, годівлі, сортуванню кормів відповідно до розроблених зоологами раціонів, ведення записів, моніторинг та оцінка змін поведінки.

Не існує спеціалізованих шкіл для кіперів, тому власники притулку самостійно навчають персонал. Головною рисою кіпера є повага до тварини, здатність суворо дотримуватись правил безпеки, поділяти цінності Центру.
Чи трапляються екзотичні птахи і тварини?
Якось мені повідомили, що посеред міста під поштовим відділенням сидить павич. Спершу не повірила, але побачити на власні очі хотілось. І дійсно, прямо посеред вулиці, під самісінькою вивіскою пошти сидів павич. Звичайно, ми його глянули, вилікували, знайшли господарів та повернули. Ще був випадок! З Рубежівки повідомили, що бачили кенгуру. В це взагалі не повірилось, де Рубежівка, а де кенгуру? Але потім само собі думаю: «Маріє, якщо люди кажуть, що там кенгуру, то значить так і є». І таки це було кенгуру, яке втекло з приватної колекції. Тому мене ніякою екзотикою не здивуєш, якщо до мене звернуться, що десь потребує допомоги дракон, значить їдемо лікувати дракона.
Хто ж був найбільш екзотичний?
У мене інше розуміння екзотики. Для мене екзотика – представники Червоної книги України, орнітології, наприклад, птах дрімлюга. Цей птах надзвичайно рідкісний! Але звісно, для більшості людей екзотична тварина – це кенгуру.
Ви часто розповідаєте про свого улюбленця, півня Пана Кучму, розкажіть про нього.
Пан Кучма
Для мене, як для реабілітолога, не прийнятно робити домашнім улюбленцем, скажімо сову. Одна справа лікувати та реабілітувати, інша річ – утримувати в неволі, торкатись. Тому коли з'явився півень, я цьому дуже зраділа. Річ у тім, що він належить до синантропних птахів – тих видів, що вже призвичаїлись жити поряд з людьми. Його можна носити на руках, для нього це не буде стресом, як для тієї ж сови. Пан Кучма зі мною постійно, він мій друг, радник, співрозмовник. Нарешті з'явився хтось, з ким можна обговорити політику, останні новини та улюблені фільми. Півні взагалі дуже приязні та люблять спілкування. Тому він завжди мене слухає.
Пан Кучма став членом родини!
А ще співрозмовником, радником, начальником та другом. Більше ніж другом, направду, навіть не доберу слів. Дійсно, це вже повноцінний член родини.
Влітку все це сприймається більш органічно, але як Центр діє взимку?
Відверто кажучи, зима для нас дуже важкий та виснажливий період. Вода та їжа замерзають, не кажучи вже про птахів, які ослаблені, або ті, що мігрують і не пристосовані до морозів.
Наприклад, в цьому році коли були сильні морози, пів притулку мешкало просто в мене у квартирі. Відкриваєш ванну кімнату, а в ній качка з лебедем, прямуєш коридором, а на зустріч йде лелека. Уявіть лишень, на дворі -25, а це лелека, який не переносить морози. Відкриваєш холодильник, а замість борщу там 35 мішечків летючих мишей. Адже птахів треба годувати. Щодо вольєрів, ми вмикаємо точкове опалення та освітлення, підігрів вольєрів, і все це додаткові кошти.
Тому зима для мене важкий час, період втрат та дуже важкої праці.
Ви маєте на увазі під втратами те, що деякі підопічні просто не переживають зиму?
Так, саме зимою ми втрачаємо відсотково найбільшу кількість тварин.
Скільки підопічних в середньому ви маєте?
Статистики не веду, але приблизні цифри – біля 100. Та слід враховувати постійну динаміку. Сьогодні мають привезти птаха, але сьогодні ж іншого я і випущу.
А пожильців, що мешкають тут як в притулку?
Тих що з нами роками – 46.
Багато ваших пацієнтів потребують ветеринарної допомоги, чи навіть оперативних втручань. Чи маєте ви ветеринарів з якими співпрацюєте постійно?
Взагалі ветеринарів, які працюють з дикими птахами чи тваринами не багато. Більшість надає послуги лікування кішок та собак. Дика природа ж – це геть інша специфіка. Тому так, у нас тісна співпраця з такими вузькопрофільними спеціалістами. Є навіть віртуозний хірург з Києва. Рівень його майстерності вражає! Мені часом здається, що тут вже нічого не зробити, крім ампутації, а він настільки філігранно складе, що навіть краще, ніж було до травми. Ми всі команда. І маємо дві спільні риси, кожен з нас, хто працює в цій справі. По-перше, це – професіоналізм. Ці люди мають надзвичайні компетенції, і постійно вдосконалюють свої знання та навички, відвідують стажування, практики тощо. І друга спільна риса – безмежна повага до пацієнта і любов. Там де хтось скаже, що вихід лише евтаназія, ці люди зголосяться дати шанс. Вважаю що ці дві складові і є секретом нашого успіху.
Однак, така висока майстерність має відповідно оплачуватись, лікування, операції – це дуже коштовні процедури. На які кошти існує притулок?
О, так, гроші – майже як зима. Ще одна катастрофа. Від самого початку Центр створювався та існував виключно за кошти нашої родини. Згодом про нас довідались, поступово почали допомагати. В тому числі грошима. Наразі приблизно 30% витрат лягає на плечі родини, решта – внески благодійників. Часом не лише фінансово, а скажімо, ліками, кормами. Звичайно, варто відзначити і наших друзів, які також дуже допомагають та підтримують. Згадався випадок, коли вийшов з ладу кисневий конденсатор, і терміново був необхідний новий, а він коштує 20 тисяч гривень, істотна сума. Впродовж буквально трьох днів, відгукнулась небайдужа людина, яка знайшла та придбала його.
Чи були такі випадки, що люди заводили дику тварину і потім прагнули позбутись, бо очікування не справдилися або тварина захворіла?
Так, ці історії трапляються. Після шаленої популярності фільму про «Гаррі Поттера» почалася мода на білих сов. Чотири роки тому до мене звернулись. Там така історія, що дитина дуже любила Гаррі Поттера і хотіла таку ж сову. Птаха придбали. Але дуже швидко змучились. Сови нічні птахи, хижаки. Вночі господарі хочуть спати, а сова – літати. Її почали закривати в комірчині. Це хижак, тому вона ховала м'ясо, яке, звичайно, викликало сморід. Люди не витримали цього і вирішили позбутись тварини. Але від життя в комірчині сова була напівсліпа, пір'я облізле, вона дуже виснажена. Людина врахувала картинку, але не умови життя істоти.
На вашу думку, які потрібні дії, аби підвищити рівень свідомого ставлення до природи?
ЗМІ мають транслювати реальну картину. Раніше журналісти прагнули створювати чуттєвий та милий контент. Що хтось врятував сокола і це хороший приклад. Я скажу, що це поганий приклад і браконьєрство, бо птаха було вилучено з дикої природи. Варто відображати більш реальні факти, вірно подавати інформацію.

Ще одним важливим моментом є освіта. Насправді проти нас грають казки. Ще з дитинства закладається такий стереотип, що заєць хороший, а лиса та вовк ні. А треба натомість розповідати про харчовий ланцюг, про те що нормально і правильно – так і має бути, що хижак вполює здобич. Дуже хороший приклад Данії. У них змалечку розповідається все так, як воно влаштоване в природі, що смерть тварини є нормальною, що виживе найсильніша особина.

До речі, щодо освітнього напрямку, ми хочемо запровадити тему дикої етики. Розробити певні правила поведінки в дикій природі. Чому в метрополітені ми дотримуємось правил, а в лісі поводимо себе як дикі? Людина гість в дикій природі, то і поводитись треба з великою повагою та відповідальністю.
Ви часто згадуєте термін «пасивне браконьєрство», що він означає ?
Насправді такого терміну немає, я його придумала аби донести думку. Утримання вдома дикої тварини трактується відповідними органами як самовільне вилучення, а не браконьєрство, відповідно, це порушення, але не стаття. Браконьєрство – це вилучення заради втіхи, заради власних потреб. За браконьєрство адміністративна стаття і 850 грн штраф. Але з іншої точки зору, хіба сокіл вдома – це не вилучення заради втіхи?
Зараз працює багато зоозахисних організацій, які мають великий вплив, чи відносите ви себе до них?
Не відношу себе до цього руху. Але загалом, я більше про те, що в нас у всіх має бути вищий рівень свідомості та відповідальності. Окрім цього, це все ж різні напрямки. Зоозахист та науковий підхід. Для науковців, скажімо, йде опіка не лише окремою особиною, а загалом видом, регуляцією популяцій, тут переважає науковий, а не емоційний компонент. Однозначно, немає бути насильницьких методів, страждань тварин та браконьєрства. Інше питання, не варто одразу відкидати думку про закони природи, що важливість того, аби популяція була сильною та не вимерла, і тут ці самі закони природи працюють. Порятунок однієї особини, яка має патології несе реальну загрозу того, що істота дасть потомство вже більш ослаблене. В перспективі це несе загрозу виду. Тому слід розрізняти зоозахисний рух, активізм чи наукові підходи.
Як розвинути це в законодавчому рівні?
Треба випрацьовувати спільні алгоритми, на мою думку. І за ними працювати. Щонайменше, має бути одна лінія поведінки у всіх притулків. Наразі ж, десь відмовили, інші візьмуть.
Що ви хотіли б порадити нашим читачам?
Нам варто виховувати відповідальне ставлення до природи. В першу чергу має бути повага, розуміння та обізнаність. Любов до природи – це в першу чергу безмежна повага до неї, а не емоційні і часом шкідливі вчинки.