Нюшаніково
Якщо біля цієї садиби глянути в небо, то побачиш, як зграями кружляють птахи. А як дослухатись до тиші, то чутно сотні пташиних голосів. І це не дивно, адже тут, в Садибі Нюшаніково, мешкають підопічні Валерія та Ірини Снопко, які вже понад десять років дбайливо лікують пернатих. Ми розмовляємо просто неба, під пташиний спів. Показуючи територію та своїх підопічних, Валерій та Ірина розповідають безліч історій, пронизаних теплом та відданістю справі. Для них врятовані птахи, мов діти. Неквапно оглядаючи Садибу, поринаєш наче в інший світ, далекий від міського галасу.
Пані Ірино, пане Валерію, на сторінці Садиби в мережі Facebook зазначено, що не варто шукати на карті Садибу, географічно такого місця не існує. Однак, воно широко відоме. Яка історія створення та назви Садиби?
Так склалось, що за освітою я вчитель російської мови та літератури, а Валерій підполковник запасу. Півжиття ми мешкали по гуртожитках, по орендованих квартирах. Потім у нас з'явився пес, золотистий ретривер. Собаці необхідний простір, і ми вирішили придбати будинок за містом, аби була ще й ділянка. Ту собаку звали Нюшею, і тому наш заміський будиночок ми стали називати Нюшаніково, саме на честь собаки. Нюша вже померла, а назва лишилась.
Ірина та Валерій Снопко
А як окрім собаки тут з'явились птахи?
Насправді у нас крім собак, яких зараз дві, є і коти, і птахи. Пернаті замкнені у вольєрах, тому коти не нашкодить, а до лебедя вони не наважаться підійти. Так от, як все почалось: коли ми придбали цей будинок, то вже захотіли й господарство, розвели курей та фазанів. Хотілося тварин мати. У той час я багато спілкувалась на онлайн форумах, присвячених собакам. Якось в розмові я сказала, що маю курей. Аж тут, мені повідомили, що ось, є грак, але в нього зламане крило, чи я не візьму і його. І ми взяли. З того грака все і почалось, він з пернатих був нашим першим.
Яка доля того грака? Вдалось вилікувати?
Того грака, на жаль, ні. Це був лише початок довгого шляху. Ми не мали на той час ні контактів перевірених фахівців, ні того досвіду, що накопичився вже на цей момент. Власне, допоки ми знайшли надійних лікарів, з якими зараз співпрацюємо, пройшло чимало часу.
Скільки зараз у вас птахів?
Це можна буде сказати після диспансеризації. Щороку в кінці вересня всі наші птахи проходять медичний огляд. Це особливий день. До нас приїжджають з клініки, волонтери, наші друзі. Навкруги купа коробок, ми всі відловлюємо птахів і саджаємо їх в коробки, лікарі їх оглядають, зважують, роблять ін'єкції вітамінів, роблять профілактику паразитів. Якщо щось викликає занепокоєння, то в птаха одразу беруть аналізи та детально оглядають. Поки лікарі займаються птахами, ми дезинфікуємо всі вольєри. Тому сказати скільки ж їх у нас зараз – важко. Точно більше, ніж 200.
Ви приймаєте всіх птахів? Чи маєте якусь спеціалізацію?
Ми працюємо лише з великими птахами. Це сови, яструби, орлани, соколи, канюки тощо. А з малими, комахоїдними, ми не працюємо. Хоча, ми маємо одного такого підопічного стрижа. Тоді я втратила пильність. Було весілля моєї доньки, посеред церемонії пролунав телефонний дзвінок, а я у будь-яких ситуаціях відповідаю на дзвінки. Тож, мені повідомили, що птах без крила. І аби якомога швидше повернутись до урочистої події, я погодилась, аби його привезли. А це виявився птах, який не дуже відповідає нашій спеціалізації. Однак, нічого, живе. Узагалі, за весь час у нас було лише близько двох стрижів.
Ви сказали про птаха, який не має крила. Одразу подумалось, що він вже не зможе жити серед дикої природи, відповідно, ваш профіль – це лікування та реабілітація, чи і притулок?
Наша мета, звичайно, вилікувати та випустити до дикої природи, в їхнє середовище. Але так, є такі особини, які вже не зможуть жити в диких умовах, не зможуть полювати та харчуватись. Тому є в нас птахи, які з нами живуть роками. Ось тут у ставку, наприклад, мешкає лебідь Халк. Він був першим лебедем, якого врятував КАРГ, на ньому, можна сказати, відшліфовувалась техніка. Вони намагались його впіймати впродовж двох днів, а зараз у них все дуже професійно та швидко виходить. До лебедя не варто підходити надто близько, він може навіть зламати руку, настільки міцні та сильні в нього крила. Поруч з Халком – його подруга Електра.
Електра
У неї таке ім'я тому, що її було уражено струмом лінії електромережі. Після ураження струмом вона ще жила тиждень на ставку, і лише потім нас повідомили про неї, і ми забрали її. Але, на жаль, довелось робити ампутацію крила. Тож ця пара тепер живе тут.
Халк та Електра
У нас є навіть окрема частина території, так би мовити, госпіс. Там живуть найбільш травмовані птахи. Сова без обох крил, сови з одним крилом, повністю незрячі птахи з травмами ока. Канюк, який впав з висоти п'яти метрів та пошкодив око. Орган не можна врятувати, тому ми привчили його до того, що їжа на килимку.
Кожен птах має свою унікальну історію. Які ще історії ви можете розповісти про своїх постійних мешканців?
У нас проживає справжня легенда. Лелека Ципа. Це той самий лелека, який прилетів на Майдан. Тоді волонтери його підгодовували, і це було дуже знаково, що він з'явився на Майдані серед зими, в розпал Революції. Йому дали прізвисько Душа Небесної Сотні і не хотіли віддавати КАРГу. Але врешті віддали, і він потрапив до нас. Перший час до нас постійно телефонували волонтери й питали, чи ми не кривдимо його. На річницю подій на Майдані про нього згадують і досі.
Тобто, він має хвороби чи травми і не може полетіти, тому він тут мешкає?
Ні. Суто за станом здоров'я він міг би жити на волі. Інша справа, що він вигодуваний людиною. Щоб вигодувати пташеня, потрібно чітко знати, як це робити правильно. Вигодовуючи, не можна його брати на руки чи пестити, бо птах звикне до людини, і диким вже не зможе стати ніколи. Людина, яка піклується про птаха, – це мачуха, а не матір. Варто пам'ятати це, і як би не хотілось, не можна брати на руки. Вони дуже швидко звикають. Щороку ми сподіваємось, що Ципа врешті полетить. Але щоразу ці історії закінчуються не так, як ми гадали. Наприклад, якось після випуску нам подзвонив рибалка. Він повідомив, що наш лелека викрав у нього столові прибори. Були випадки, коли він поцупив решітку від мангалу, шашлик, насіння у бабусі на ринку. А якось після чергового випуску звернулася голова сусіднього селища Жукіна і сказала, що місцеві жителі скаржаться на нього, бо він намагався відібрати глечик з медом і лякав дітей. Ми приїхали за ним до магазину, за яким він оселився. Але власник магазинчику лише почав благати не забирати лелеку, адже місцеві йдуть в магазин, щоб по дорозі ще й на лелеку подивитись. Але от коли він перелетів Десну, його знайшли і підрізали крила. Він якийсь час не міг літати. Лише тоді люди помітили кільце, й зателефонували нам. Але правда в тому, що кожна історія, яка з ним пов'язана, закінчується подібним чином.
Що за кільце, про яке ви говорите? Це завдяки ньому раз у раз знаходились ви, як його опікуни?
Коли наближається випуск, то на лапки чіпляється кільце. На ньому є наші контакти. До нас звертаються у випадках, якщо щось йде не так, і нашого птаха знову знаходять люди. Окрім цього, ми також розуміємо, коли це новий птах, а коли наш випускник.
Тобто, ваші випускники ще й повертаються до вас? До батьківського дому?
Так, таке буває, і це не така вже й рідкість. Деякі повертаються через кілька років. Ось, наприклад, ці качки. Одна з них повернулася з кільцем, випускали ми її два роки тому, а зараз вирішила до нас навідатись. Сіра чапля також наш випускник.
Як відбувається реабілітація та сам випуск?
Після етапу лікування, коли птах до цього готовий, він відправляється до розлітного вольєру. Це так званий тренувальний майданчик, де вони вчаться літати. Іноді для цього в вольєр саджають дикого птаха. У його підопічних спрацьовує інстинкт самозбереження, і так вони вчаться швидше. Окрім тренувань з польотів, ми вчимо їх шукати, впізнавати їжу, полювати. З цим пов'язана цікава історія! Наші птахи – хижаки та харчуються мишами. Це для них природній раціон. Оскільки в продажу є лише білі лабораторні миші, це стає проблемою, адже в природі вони сірого кольору. Вони мають розуміти, що миша сірого кольору. Тому Валерій знайшов вихід. Ми взяли ємність, яку заповнили попелом. І запускали туди мишей. Вони там бігали, вимазувалися в попіл, і ставали сірого кольору. Отже, такі тренування тривають доти, доки ми не зрозуміємо, що птах готовий. Лише після цього його можна випускати.
Дуже креативний підхід! Щоб забезпечити максимально природні умови, є стільки важливих дрібниць, про які навіть не думаєш, якщо не займатись цим професійно. Але як виявити, що конкретний птах вже готовий до життя на волі і випуску?
Ми випускаємо не примусово, а даємо їм право вибору. Ми переконані, що здоровий птах має жити в дикій природі. Зрозуміти, що птах готовий, легше, ніж здається. Він буквально збиває вас з ніг та вилітає. І навпаки, не полетить, якщо ще не готовий до цього. У нас якось був птах осоїд. Ми думали, що йому зарано ще жити на волі. Але він двічі намагався вилетіли сам, ми ловили та підліковували ще. Та він все ж полетів, з третього разу його план втечі вдався. А от у травмованих сов ми жартома питаємо: "Хто на випуск?" А вони всі ніби розуміють, що ми говоримо, і відповідають: "Ні-ні. Не ми. Поживемо тут ще". Загалом, коли ми випускаємо птахів, особливо невеликих, то робимо це з даху, лишаючи їм їжу. Таке можливо, коли нам здається, що птах повністю готовий до життя в природі, а у нього не все гаразд, і забезпечити себе їжею він не може.

Ще одну кумедну історію прагадала. У нас є сорока Скорик. Раніше він мешкав у нас зі своєю подругою. Ми їх вилікували і гадали, що вони готові до випуску, раділи, що така чудова пара склалась! Ну ми їх і випустили. І подружка одразу в ліс полетіла. А він куди? Він – до пивної! Добре, що на ньому було кільце, і нам зателефонували!
До речі, ви згадали про алкоголь. Поширено, що тварин в цирках можуть напувати алкоголем, бо таким чином легше з ними працювати і потім тварини страждають на алкоголізм. Але ж і птахів часто експлуатують люди. Ті самі цирки, фотографи, ресторани. У птахів буває алкоголізм через те, що його привчила людина?
Так, це стається і з птахами, і з тваринами. Цілком можливо.
Оглядаючи всю територію, впадає в око те, що більшість птахів у вольєрах, однак, є птахи і у клітках. Це через відсутність достатньої кількості місць або через поведінку деяких хижаків?
Ми проти кліток. Але буває, що немає іншого виходу. Є от яструб-малий (яструб-перепелятник). Їх не можна тримати з іншими птахами. Ми взагалі помітили, що чим менша істота, тим від неї більше шкоди. Ці малі яструби дуже хижі, і навіть якщо їм вистачає їжі, вони можуть нападати на тих, хто менший за них чи навіть на тих, хто такий самий за розміром. У нас був випадок, що в одному вольєрі сиділи три самиці такого яструба і один самець. Так от самиці заклювали самця, незважаючи на те, що їжі було вдосталь.

У нас є вольєр, який ми називаємо "сичесховище", там, як можна здогадатись, мешкають сичі. Вони у вольєрі з совами, і часом сич може нападати на сову. Ми іноді встановлюємо камери та знімаємо їх поведінку. Таким чином ми знаємо, хто кого ображає, якщо такі випадки є.
У вас багато лелек, напевне ж є й інші мігруючі птахи. Як ви їм даєте раду в зимовий період?
Головний принцип – це поступовий перехід від сезону до сезону. Якщо він відбувається поступово, птахи зимують чудово. Лелеки переносять сніг і морози. Однак, на території ми маємо прибудову. Це наш утеплений вольєр. У зимовий час він відкритий, і коли температура сягає мінусових позначок, лелеки самостійно можуть переходити в цей теплий вольєр. Там є лампа, тому і лелекам, і чаплям там комфортні умови. Насправді, навіть коли землю вкриває сніг, лелеки спокійно виходять з теплого вольєру на прогулянку. Останні роки лелеки залишаються в Україні, можливо, через більш м'які зими. Канюки раніше були мігруючі, зимою саме вони наші найчастіші пацієнти.
Зимовий вольєр
Чому саме вони?
Взимку вони оселяються біля доріг і вичікують, коли під колеса машини потрапить якийсь птах. Це легка здобич, але і небезпечне для них полювання. Часто під колеса потрапляють вони самі.
Які ще птахи у вас мешкають?
Якщо дослухаєтесь, то почуєте голос нашої Варвари, що промовляє "Боря, Боря"!
Так, її добре чутно! Але хто це і хто такий Боря, якого так голосно кличуть?
Варвара – це ворона, вона мешкає у вольєрі разом з іншими воронами. І вона розмовляє, особливо з Валерієм. Вона вважає його татом і, до речі, дуже ревнива, тому варто бути обережними, коли будемо поруч і годуватимемо. А Боря – це в нас був пес, він дуже погано чув і ми голосно кликами його: "Боря!". От вона досі гукає. Ми говоримо, що немає вже Борі, а вона все гукає! А ще вона каже "куку". Можемо разом погодувати їх перепелиними яйцями, на власні очі побачите її!
Варя
Це досить великі птахи, аж лячно!
Головне, сховати телефон, бо вона може його схопити! Не потрібно демонструвати хвилювання, просто покласти їжу поруч, а вони самі її підберуть. Часом ще й ховають на потім собі ласі шматочки.
Окрім Варі більше ніхто не розмовляє?
Ні, вона в нас така єдина та неповторна, наша улюблениця. Хоча у мене від неї є навіть шрами!
Як Варя до вас потрапила?
Вона оселилась на підвіконні в одному офісному центрі в Києві. Прилетіла на восьмий поверх і сиділа там. Спіробітники офісу годували її кашами, хлібом. Але потім нас повідомили, і ми приїхали за нею. Спершу дуже переймались, як же її зловити. Підготувались, взяли приладдя і їжу для неї. І от ми приходимо, вона на нас дивиться, ми дістаємо їжу, вона хапає її, а ми спокійно беремо її руками.
Вона обрала собі господарів сама! Але тут досить багато ворон, чи в них є шанси на життя в дикій природі?
Так, у них є всі шанси.
А скільки може тривати реабілітація у птаха?
Це дуже по-різному, якщо легка травма, легка черепно-мозкова, наприклад, то кілька днів чи тижнів. Але іноді буває і дуже тривала реабілітація.
У Києві на вулиці Рейтарській був двір, в якому мешкали ворони, у вас часом немає нікого звідти?
У нас була одна з того двору, але вона, на жаль, померла. Їй було 28 років. Коли вона мешкала в тому дворі, люди підгодовували її ковбасою та іншою їжею. І це не було длян неї здоровим харчуванням. До нас вона потрапила з хворою печінкою і через півроку померла.
Поки ми годуємо Варю та її подруг, спало на думку, що люди в наш час нерідко беруться самостійно вигодовувати птахів, пташенят, які випадають з гнізда. Чи є якісь правила, якими слід керуватись?
Якщо ви наважились вигодовувати птаха, то варто знати, як це робити правильно. І також пам'ятати, що життя на волі підходить для них найбільше, адже це дикі створіння. Які умови не створи, та як не годуй, вольєр чи клітка ніколи не будуть для птаха природніми умовами. Також слід пам'ятати, що навчити полювати та літати найкраще може матір. А якщо людина вже вигодовує, бо так склалось, слід пам'ятати, що ти – мачуха, а не мати. Як би не хотілося цього, але не можна брати на руки, годувати з рук. Птахи надзвичайно кмітливі істоти, вони дуже швидко все розуміють і звикають. І тоді птахові буде просто так зручніше та легше. Бо особина звикла отримувати їжу від людини, а не полювати. Ми беремо птаха на руки лише тоді, як одягаємо кільце, перед самим випуском.
Це напевно непросто для вас, адже ви нерідко говорите, що для вас птахи, наче діти. Що у вашій діяльності для вас є найважчим?
Розпорядок дня у нас важкий. Робота з птахами – це правда не просто, особливо, якщо хтось з нас занедужав. Турбота про тварин потребує сили, терпіння, часу. Раніше ми жили в місті і їздили в Нюшаніково щодня. З початку пандемії ми перебралися сюди. Час на дорогу ми тепер не витрачаємо, але підопічних настільки багато, що встигнути за всіма важко. Та все це можна витримати заради них. Звичайно, невимовно сумно, коли лікування проходить складно, і історії завершуються трагічно. Якщо птах гине від отруєння, це взагалі найважча смерть. Він при цьому дуже страждає. Та найважча частина роботи – це спілкування з людьми. Вони взагалі поділяються на дві категорії: одні шукають можливості допомогти, інші ж всіляко прагнуть не допомагати.
Ви понад десять років займаєтесь птахами, чи за цей час підхід людей, їх виховання бодай трохи змінилось? Чи додалось поваги у людей?
Відзначимо, що так. Особливо тішить молодь. Саме від молодого покоління зараз відчувається найбільше допомоги, і це не може не тішити. Однак, і молодь буває різною. Іноді жінка похилого віку, що ледве живе на пенсію, і та допомагає, останню копійчину готова віддати. Звісно, ми не приймаємо ці гроші. Допомагаємо пташці, яку вона принесла, безкоштовно. З неї не беремо нічого, ще й самі їй допоможемо продуктами. А буває, що молодь купує заради втіхи якогось екзотичного птаха. Потім їй набридає. Птах хворіє, бо не отримує належного піклування та їжі, і таких, вже хворих, сов приносять до нас. Найчастіше, такі люди не допомагають нічим, хоча більшість обіцяє і допомагати, і цікавитись, як почувається їх улюбленець. Ми ніколи не вимагаємо від людини, яка приносить птаха, чи просить про допомогу, ніяких коштів. Здебільшого розраховуємо лише на власні сили. Але нам допомагають друзі, волонтери, добрі люди. Ми намагаємося не зловживати їх добротою.
Ви згадуєте, як до вас потрапляли деякі підобпічні. Найчастіше це як відбувається? Вам телефонують чи просто привозять?
Зазвичай, викликів неймовірна кількість. Хтось вже знає і телефонує, просить про допомогу, консультується. Багатьох привозить КАРГ. Особливо взимку. Ми намагаємось допомагати, кому зможемо. Але фізично не можливо надати допомогу абсолютно всім. Люди важко це сприймають. Щодо молоді й викликів, згадався випадок. Я в той момент займалась домашніми справами і була в підвалі. На годиннику вже пізня година. Телефонувала молода дівчина. Вона знайшла пораненого птаха і питала, що з ним робити. Я відповіла, що зараз жодна клініка не працює, і доведеться чекати ранку. Дівчина сказала, що готова робити все, що потрібно самостійно, аби птах дожив до ранку. Але їй потрібно була консультація, бо що саме робити вона не знала. Тоді ми влаштували онлайн конференцію з відео. Я все пояснювала, дивилась, корегувала її дії за потреби. Але ми впорались, зробили ін'єкцію, надали першу допомогу. Точніше, ця неймовірна дівчина зробила все самостійно, я їй лише підказувала. Завдяки їй пташка вижила. Такі історії надихають.
На початку розмови ви говорили, що за освітою не є зоологами, ветеринарами чи орнітологами, та в історії, коли ви допомагали дівчині онлайн, видно, що на сьогодні ви вже знаєте дуже багато. На наших очах ви робили птахові ін'єкцію. Як вам вдалось накопичити стільки досвіду? Чи навчались ви десь спеціально?
Все вірно, ми не є фахівцями, але за роки роботи з птахами навчились багатьом речам. Тепер ми вміємо робити прості маніпуляції, провести огляд. А щодо лікування, то довіряємо справу лікарям. У нас вже є перевірені ветеринари, орнітологи. Ми постійно з ними контактуємо. Вони нам допомагають розробити раціон, які умови кому потрібні, як кого реабілітувати тощо. Якось ми були в угорському шпиталі для птахів. Директор сам ветеринар та хірург. Ми там багато чому навчились, він залюбки ділився знаннями та досвідом, навіть дозволив нам взяти участь в реанімації.

Птахи – це складна спеціалізація. Навіть орнітологи спеціалізуються на якомусь досить вузькому виді птахів. Коли тварині боляче чи погано, це видно, а з птахами не так. Буває, ми чергуємо поруч з травмованим всю ніч. Він спокійно сидить, і ти думаєш, що все буде гаразд, а птах раптово помирає.
Валерій та Ірина роблять ін'єкцію птаху
А чи буває таке, що потрапляє птах, а ви не знаєте що це за вид?
Звичайно! Хоча зараз епоха Google: можна навіть сфотографувати, здійснити пошук за картинкою, і питання вирішено. Тому іноді дивує, коли люди не впізнають пташеня голуба.
До речі, не впевнена, що колись бачила пташеня голуба. Чомусь ці птахи найчастіше зустрічаються тільки дорослими особинами.
Якраз ось в цьому вольєрі голуби і є гніздо з пташеням. Ось як виглядає пташеня голуба.
Пташеня голуба
Щодо випадків, коли потрапляв невідомий вам птах, які були найцікавіші випадки?
Напевне, гагара. Це було якось взимку. Спершу нам здалось, що в неї дуже травмовані кінцівки, що в неї вивих, бо вона не ступає на ноги, а відштовхується ними і на животі прямує до водойми. Про неї дуже мало інформації в мережі. Спеціалісти сказали нам, що це гагара. У неволі цей птах не живе взагалі, тому то їх немає в зоопарках. Ми відвели для неї місце в озері, спорудили там огорожу, намагались зробити умови й раціон найбільш прийнятними. У ту сітку-огорожу кидали рибу, аби вона полювала. Та риби, яку вона в природі споживає, не було, і ми годували іншою. З часом, гагара, на жаль, померла. То був справжній шок. До речі, на згадку про себе вона залишила на мені шрам на обличчі, над губою. Я несла її на руках і наче тримала подалі. Але шия у неї дуже довга, от вона вигнулась і дістала мене.
Окрім гагари ще були рідкісні види?
Були вип, кливлик, птах дрімлюга. Вальдшнепи тепер вже не рідкісні. Щоразу це якийсь новий досвід, з кожним новим підопічним доводиться засвоїти купу нової інформації.
На вашу думку, який вплив урбанізація має на птахів? Ми захоплюємо їх території, адже там, де раніше жили птахи, будуть нові житлові комплекси. Як це вплине на їх екосистему і чи вплине?
Звичайно позначиться. Вони тут живуть, це їх дім, а ми їх витісняємо. Знаєте, який птах найчастіше живе в багатоповерхівках, під балконами в височенних будівлях? Пустельги. Якось нам показали гніздо таке. На 80% воно складалося з залишків будівельних матеріалів, пінопласту, скловати. Коли пташенята, які ще вчаться літати, а це найнебезпечніший для них період, випадають з гнізда, людина їх підбирає. Або птах злітає з 16 поверху на якесь єдине дерево у дворі, з дерева на балкон, і в квартиру. Якось подзвонила жінка і каже, що прийшла додому з роботи, а по квартирі ходить сокіл. Людина вилучає з природи, а вигодувати не може.
Вам допомагають волонтери?
Так, ми отримуємо допомогу. Хоча, як і говорили раніше, ми не вимагаємо коштів, коли беремо птаха, і не зловживаємо добротою наших однодумців. Але часом волонтери допомагають не лише коштами. Якось нам знайомі віддали пральну машину. Але бувають дуже серйозні ситуації, коли коштів справді не вистачає. Операції надзвичайно коштовні. Як і іжа. Наприклад, щоб прогодувати велику сову, потрібно близько 5-6 мишей на день. Одній особині. А у нас їх багато. Одна миша коштує 25 грн. Це для них здорова та найбільш підходяща їжа. Особливо коли організм росте, їм обов'язково потрібне таке харчування.

Коли ми починали свою діяльність, то, як багато хто у цій сфері, розраховували виключно на свою зарплату. Лише згодом про нас почали дізнаватись і допомагати небайдужі люди.
Де ви берете сили на цю щоденну роботу?
Ви знаєте….випуски. Після довгого лікування та реабілітації, настає день випуску. І коли дивишся, як птах летить, кружляє в небі, то посмішка не сходить, а рясні сльози так і котяться самі.
Зворушливо, та дуже щемно. Своїм прикладом ви надихаєте багатьох. Що би ви хотіли донести до людей?
О, це дуже проста істина. Варто просто берегти природу.